За часів панування польської шляхти на Україні Баланівка належала Збаражським, Вишневецьким, з кінця XVIII століття до 1855 року – Героніму Собанському, з 1855р. – до початку XX століття після гучного скандалу і процесу в суді – позашлюбній дочці Г.Собанського Марії Потоцькій.
В період їх панування в селі було зведено велику історичну цінність. Млин…У сиву давнину ведуть дороги людської пам’яті. Побудовано його в 1647 році за проектом талановитого баланівчанина Т.Підлубного. Для спорудження млина камінь возили із Бершаді. Млин будували три роки, обладнання робили кращі майстри села, дещо привезли із Польщі.
Млин був без вікон, повітря густе й біле від борошняного пилу. Зерно має свої шляхи-дороги – це труби-норії, самотяги. По них і мандрує зерно. Шуміли нагріті тертям жорна, сипалось і сипалось з них у лотки гаряче борошно. В давнину жорна крутили вручну. Часто замість того, щоб відправити людину до в’язниці, її відправляли в млин – крутити жорна. Ця виснажлива робота забрала життя багатьох людей. Так минали роки.
У 1880 році в селі було свято – почала працювати водяна турбіна. Тяжку працю людини було замінено енергією води. У стінах млина прорубали вікна. З цього часу почали в млин сходитися люди, щоб погомоніти про життя-буття. Селяни бачили в хлібові живу душу рідної землі, сонця й неба, працю тих, хто віддав хлібові все своє здоров’я та життя.
Це тут, у млині, в квітні 1905 року визрів задум – вимагати від пана Потоцького підняття плати за просапку буряків, який був вдало втілений у життя.
Йшли роки…Змінювалося життя людей. А млин день у день працював.
В 1938 році в селі почалася електрифікація, і в 1939 році в млині застосували електричну енергію.
У всі віки млин вірно служив людям. Стоїть він величний та прекрасний і в наш час.
